ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ
1. Місце Івана Мазепи в історії України.
2. Новаторське висвітлення історичних подій В. Сосюрою в поемі «Мазепа».
3. Образ Мазепи у світовій літературі.
ДЖЕРЕЛОЗНАВЧА БАЗА
Матеріали підручників
1. Авраменко О. М, Пахаренко В. І., С. 210–211.
2. Семенюк Г. Ф., С. 311–315.
Інтернет-джерела
1. http://www.ukrcenter.com/Література/Володимир-Сосюра/21645/Мазепа2. http://ukrlit.org/Sosiura_Volodymyr_Mykolaiovych/mazepa/
ЗАВДАННЯ
1. Опрацювати матеріали до теми.
2. Написати конспект.
3. Прочитати поему В. Сосюри «Мазепа».
4. Зробити цілісний аналіз твору.
5. Скласти цитатний план твору.
6. Дібрати ілюстрації.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. Розкажіть про молодість Мазепи. Чи завжди майбутній гетьман жив на Україні?
2. В якого правителя служив молодий Мазепа?
3. За яких обставин Іван потрапляє в Україну?
4. Розкажіть про причини призначення Івана Мазепи на посаду гетьмана.
5. Чи можна вважати гетьмана вірним прислужником Петра І?
6. З яких міркувань Іван Мазепа стає зрадником Петра?
7. Як саме і де закінчується життя Івана Мазепи?
8. Розкажіть про стосунки українського гетьмана з жінками.
9. Зі скількох части складається твір?
10. Визначте ідейне навантаження прологу до поеми.
МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ОПРАЦЮВАННЯ
1. Місце Івана Мазепи в історії України
Найдовше з усіх гетьманів – з 1687 по 1710 р. – тримав гетьманську булаву Іван Степанович Мазепа (Калединський). З початком його гетьманування закінчується страшний період Руїни – недарма в пам’яті народній залишилася приказка «Від Богдана до Івана не було гетьмана» (мається на увазі від Богдана Хмельницького до Івана Мазепи). Виходець з сім’ї українського шляхтича, вихованець єзуїтської колегії та Київської академії, він розпочав свою службу при польському дворі, виконував дипломатичні доручення. За гетьмана Дорошенка він став генеральним писарем, а після І. Самойловича – гетьманом України.
Ставши гетьманом, він був змушений підписати Коломацькі статті, що обмежували й без того куцу автономію України і владу гетьмана. Гетьман за ними мав бути слухняним виконавцем царської волі. За Мазепи внутрішнє життя України стабілізувалося. В цей час в Україні зростає шляхетське землеволодіння, офіційно вводиться панщина (2 дні на тиждень). Оскільки сам гетьман був великим землевласником, він сприяв цим процесам. Бувши близьким другом російського імператора Петра І, він виконував всі його накази.
У 1702 р. у Мазепи з’явився небезпечний конкурент в особі фастівського полковника С. Палія, що підняв повстання на польському Правобережжі з метою визволитися від поляків та об’єднати Україну. Палій був прихильником козацького, демократичного ладу в Україні, а Мазепа – аристократичного, тому за доносами Мазепи Палій був усунутий та за вказівкою Петра І засланий до Сибіру.
Північна війна Росії зі Швецією підривала сили України, і гетьман вирішив скористатися поразками російського війська у перший період війни. З 1706 р. він розпочинає таємні зносини зі шведським королем Карлом XII, а в 1708 р. переходить на його бік з метою відірвати Україну від Росії. Водночас він укладає договір з польським королем про перехід України під владу Польщі. Однак у червні 1709 р. шведські війська під Полтавою зазнали поразки, через яку стали нездійсненими плани гетьмана. Мазепа врятувався втечею до Молдови, де й помер в 1710 році.
Іван Мазепа не цурався житейських радощів і насолод. За ним з юнацьких літ міцно закріпилася слава підкорювача жіночих сердець. Численні любовні історії супроводжували його впродовж багатьох років. Окремі з них явно вигадані (як, наприклад, про дикого коня, до якого якийсь шляхтич прив’язав голого Мазепу й пустив у степ за його начебто залицяння до дружини), інші справді мали місце (згадаймо історію кохання 70-річного гетьмана до юної Мотрі Кочубеївни).
Іван Мазепа був пристрасною і схильною до захоплень натурою, мав хист до віршування, умів грати на бандурі, захоплювався мистецтвом, колекціонував зброю. Відомі його поезії: «Дума», пісня про чайку-небогу псалом та інші.
Постійно дбав про розвій освіти та культури в Україні. Добре відома допомога гетьмана православній церкві. Доба Мазепи – це час політичного, культурного та економічного зростання України. Майже три століття по смерті його обливали брудом чужі та свої. Та цей бруд не чіплявся світлого імені гетьмана.
Особливу увагу хочу звернути на значення Мазепи в розбудові української державності шляхом утвердження козацько-гетьманського ладу й соборності українських земель. Він брав участь у Кримському поході 1689 р., воював у Кизикермені 1695 р., здійснював облогу і взяття Азова 1696 р. Хоч Іван Мазепа тривалий час підтримував Петра І, але політика царя щодо знищення самостійності України, скасування козацького устрою, руйнація Батурина змусили його укласти таємні угоди зі шведами й виступити на їхньому боці 1709 р.
Іван Мазепа у нашій свідомості зітканий із гіпотез і легенд. Але є й достеменні факти. Мазепу не випадково називали «ктитором преславної академії Могило-Мазеповіянської». І не тільки тому, що саме завдяки його зусиллям київський колегіум одержав 1701 р. від царя-самодержця і визнання вищого навчального закладу, і ранг Академії. Гетьман не шкодував для Академії грошей, будучи її офіційним опікуном. Його коштом збудовано Богоявленський собор Братського монастиря. 1704 р. перероблено й відреставровано основний будинок Академії, який почали називати «Мазепин корпус».
Не зайве нагадати про деякі монастирі й церкви, що їх спорудив або перебудував гетьман за свій кошт: Печерська лавра, Пустинно-Миколаївський, Братський, Богоявленський, Кирилівський, Межигірський, Золотоверхо-Михайлівський, Чернігівський Троїцько-Еллінський, Прилуцький, Густинський, Батуринський Крупицький, Глухівський Петропавлівський собори; кафедральні собори в Києві, Переяславі, Чернігові, а також церкви в Батурині, у Дігтярях. А ще й поза межами України – у Вільні, у Рильську та ін.
За підрахунками французького вченого Ж.А. Муйессо, в Європі за період від 1837 по 1925 рік з’явилося понад 20 музичних творів на мазепинські мотиви. На початку XIX століття, у час зародження романтичного напряму в європейській літературі, інтерес французів, німців, англійців, іспанців, поляків до такої винятково яскравої, колоритної постаті, як Мазепа, був колосальний. Державний муж, символ прагнень українського народу в нерівній боротьбі за свободу, він приваблював увагу політиків і дослідників світової історії ще за його життя.
2. Новаторське висвітлення історичних подій В. Сосюрою в поемі «Мазепа»
Тривалий час, починаючи з 1929 року по 1960 рік, В. Сосюра працював над твором «Мазепа». Повертаючи із забуття зневаженого царатом гетьмана, поет веде мову про боротьбу за волю і щастя народу:
Я серцем хочу показати
страшну трагедію Мазепи
і в ній, в той час страшний незгоди,
страшну трагедію народу…
…Любив Вкраїну він душею
і зрадником не був для неї…
Він серцем біль народу чув,
що в даль дивився крізь багнети…
Отримавши клеймо «забороненого твору», поема разом із ґрунтовним літературознавчим аналізом лише 1988 року була опублікована в журналі «Київ». Цей великий, замислений в епічних вимірах твір ще раз підтвердив ліричний талант В. Сосюри, для якого переживання подій було завжди ближчим за їх осмислення. Поему «Мазепа» В. Сосюра писав тоді, коли його шалено цькували за вірш «Любіть Україну!». Публічно поетові доводилось «каятись» і друкувати такі вірші, що невдовзі склали збірку «Мир».
Новаторство В. Сосюри у змалюванні образу І. Мазепи
Володимир Сосюра, на відміну від своїх попередників, по-своєму трактує постать Мазепи. Не ідеалізуючи його як неординарну особистість, поет творить, насамперед, художній образ, а не політичний портрет гетьмана. Він намагається розкрити психологію особистості Мазепи і через його образ піднести ідею державності України, її незалежності. Тому щирість і громадянська мужність у розмові з читачем про найскладніші періоди в історії України є головними ознаками поеми «Мазепа».
Автор розповідає про причини трагедії Мазепи:
Бо не пішов за ним народ
Шляхом і радості й надії.
Не зрозумів його він мрії…
Та Мазепа не звинувачує своїх співвітчизників, бо «помиляється й народ, коли немає ще держави» — так пояснює сам поет помилку українців. І в цьому сам Мазепа вбачає не лише особисту, але й національну трагедію:
Хіба народу не любив я!
Собі на горе й безголів’я
Не зрозумів мене народ.
Мазепа до останньої хвилини життя залишається вірним своїй любові до народу й України, ім’я якої було останнім словом на його устах у хвилину смерті: «Прощай, Україно, прощай!».
Ідея трагедії пронизує весь твір Сосюри; щоб посилити її, автор вдається до опису сну Мазепи, коли той бачить себе маленьким хлопчиком і слухає розповідь учительки — черниці про Україну. Мені здається, що саме в цьому сні Сосюра найвиразніше розкрив внутрішній світ Мазепи: «Я України не забуду, вона для мене як зоря!». І вже далі лунає його життєве кредо:
Ми візьмемо ворога в клинки
І на кістках його проклятих
Знов зацвіте Вкраїна — мати!
Весь час звучить у поемі пристрасне зізнання Мазепи в любові до своєї України, до своїх співвітчизників. Але вони «…його покинули в біді», не зрозуміли його намірів. Сосюра досить принципово підходить до оцінки цієї трагедії: він доводить, що трагедію народу, України деякою мірою спричинив сам гетьман, який не знайшов правильного шляху для досягнення своєї мети, не зрозумів до кінця, що царській «сталі» треба протиставити ще більш могутню силу — «гнів, народний гнів!». Поет зазначає, що саме «народ останнє скаже слово». Основну думку поеми В. Сосюра висловив так:
Хай про Мазепу спів мій лине,
Хоч він був пан, серце мав.
За суверенність України
Боровся він і в цім був прав.
3. Образ Мазепи у світовій літературі
Гетьман Іван Мазепа є найбільш відомим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42 картини, 22 музичних твори, 17 літературних творів, шість скульптур. Серед найбільш відомих творів — гравюри І. Мигури, І. Щирського, Д. Галяховського, Л. Тарасевича, М. Бернінгротга; портрети невідомих художників XVII — початку XVIII ст., що зберігаються в музеях України; полотна історико-легендарного змісту відомих художників А. Деверія, Ю. Коссака, Л. Булянже, Г. Верне, Т. Жеріко, Е. Делакруа, Є. Харпентера, М. Геримського; поетичні та прозові твори Дж. Байрона, В. Гюго, Ю. Словацького, О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, Г. Асакі; музичні інструментальні та оперні твори П. Сокальського, К. Педротті, Ш. Пурні, Дж. В. Гінтона, Ф. Педреля, П. Чайковського, М. Гранваля, Ф. Ліста, Ж. Матіаса, О. Титова, С. Рахманінова.
Образ українського гетьмана знайшов відображення в поемах О. Пушкіна «Полтава» (1828), К. Рилєєва «Войнаровський» (1825), В. Гюго «Мазепа» (1829), трагедії Ю. Словацького «Мазепа» (1839), драмі Р. Готтшаля «Мазепа» (1865) та ін. Образ Мазепи надихав і українських письменників– С. Руданського, Б. Лепкого, В. Сосюру.
О. Пушкін, «Полтава»
«Полтава» О.Пушкіна належить до жанру історичної поеми, що містить елементи авторської міфотворчості. Він продовжує інтригувати читацьку уяву по-шекспірівськи сильною боротьбою пристрастей, тонкими психологічними спостереженнями, гармонічне звучання пушкінського вірша – предмет справжньої насолоди.
Пушкінська «Полтава» пов’язана з поемою Байрона «Мазепа», але ця пов’язаність специфічна. Власне, вона є полемікою з Байроном і Рилєєвим, з якими її автор різко розійшовся в трактуванні постаті Мазепи. У своїй поемі Байрон цілком прихильно ставиться до гетьмана, більше того, його образ поетизується і героїзується, що цілком неприйнятне для Пушкіна. Відверто прагнучи «розвінчати» Мазепу, він удається у своїй поемі до чорних фарб і різких звинувачень. Бунтівний гетьман постає в його поемі як утілення всіх можливих пороків (їх поетичний каталог подається вже на початку), як справжнє «исчадие ада», що не має в собі нічого людського. Образи Петра І та Мазепи розміщаються в Пушкіна на полюсах міфічної вертикалі й наділяються Протилежною векторністю. Образ Петра І — це напівбожество, на яке не падає жодна тінь. Зовсім інша міфологічна парадигма образу Мазепи, який пов’язується зі світом зла та мороку й набуває змісту вихідця із потойбічного світу. Пушкін наділяє його демонічними рисами: у нього немає довірливих взаємин з людьми, він самотній, постійно плекає підступні плани й повсюди сіє зло. Навіть природа його не приймає та осуджує. Словом, образ Мазепи створювався Пушкіним за неписаним законом політичної міфології, ще однією обов’язковою складовою якої є репрезентація опозиційної сторони як утілення завершеного зла, руйнівного й історично безперспективного. Усе це доводить недоречність проведення паралелей між образами Мазепи у Байрона і Пушкіна.
К. Рилєєв, «Войнаровський»
Серед росіян XIX ст., коли політика вимагала зображувати Мазепу ворогом держави, протилежний його образ створив Кіндрат Рилєєв. Мазепа Рилєєва є особою шляхетною і трагічною: на зраду Петру І, якого високо цінував, і на величезний ризик, пов’язаний з розпочатою грою, він зважився задля добра свого народу. На противагу літературі, російське мистецтво, наскільки вдалося з’ясувати, не піднімало тему Мазепи. Єдині винятки — то гравюри, що представляють фантастичні портрети гетьмана.
В. Гюго, «Мазепа»
Поема Гюго «Мазепа» може служити взірцем французького романтизму, в ній превалює живописний елемент, витісняючи ліричний. В поемі домінує стихія барв і світла, пластичних образів і форм.
Під безпосереднім впливом поеми Байрона «Мазепа» 1829 року з’явилася однойменна поема Віктора Гюго із збірки «Орієнтації». Більшість строф її першого розділу мають відповідники в поемі Байрона, вони інспірувалися її образами й картинами, близькими або й тотожними за фабульним змістом. Та попри це поеми Байрона і Гюго є творами різного змісту й стилю. У поемі Гюго не залишається й сліду від ліричного драматизму Байрона, сюжет переводиться в живописний план і об’єктивується. Якщо в англійського поета герой веде розповідь від першої особи, що надає поемі характеру ліричної сповіді, то у Гюго розповідь ведеться в імперсональному епіко — описовому ключі, а герой перетворюється на постійний компонент низки живописних кадрів. Словом, у поемі Гюго «Мазепа» переважає живописний елемент, який витісняє ліричний. У поемі домінує стихія барв і світла, пластичних образів і форм. Локальні ознаки українського ландшафту й «сліди історії», які зустрічаються у Байрона, в ній зникають. Про те, наскільки приблизно уявляв поет український колорит, свідчить поява в ньому піщаної пустелі з барханами, «схожими на смугасте покривало».
Щось подібне відбувається в поемі Гюго і з образом Мазепи, який остаточно втрачає риси конкретного історичного діяча й міфологізується. Щоправда, в останніх строфах першого розділу говориться про те, що «цей живий труп одного дня стане повелителем племен України», що «його дика велич народиться із його мук» і він «винагородить себе, засіваючи поле мертвими без погребіння», але це говориться на рівні узагальнення, притаманного міфопоетичному герою. Загалом можна стверджувати, що у Гюго відбувається перетворення образу історичного діяча в міфопоетичний символ.
Ю. Словацький, «Мазепа»
Юліуш Словацький створив дві драми, в основі яких історія Мазепи: першу — 1834 року, яку сам потім знищив, а другу — 1839 року, і то був єдиний твір поета, поставлений за його життя на сцені. Драма Ю. Словацького «Мазепа» заснована на історичних реаліях. Його герой, шляхетний, хоч дещо необачний, був утягнений у похмуру драму, в якій рушійними силами є боягузтво короля, злочинна любов Збігнева та сліпа ненависть воєводи. Честь не дозволяє Мазепі, який не був сам закоханий, а став свідком кохання, розкрити всі обставини «забороненого кохання», що наражає його на жорстоку помсту магната. У кульмінаційній сцені його за розпорядженням ревнивого воєводи замуровують заживо в глухій кімнаті, але й перед лицем жахливої смерті він не видає таємниці нещасних закоханих, яким щиро співчуває. В останню мить його за наказом короля розмуровують і напівмертвого виносять із могили, чим завершується його випробування смертю.
Але на героя чекає ще одне тяжке випробування — скачка зв’язаним на дикому коні степами України, яка в метафоричному сенсі є його Голгофою. З сюжетно-композиційного погляду ця сцена видається зайвою, повтором, навіть такою, що порушує жанрові засади драми. Але вона необхідна авторові для остаточного зображення міфічності Мазепи.
Українська література 