RSS Feed

Тема 9 (І курс). Олена Теліга. «Сучасникам», «Радість», «Пломінний день»

ПЛАН  ВИВЧЕННЯ  ТЕМИ

1.  Лицар духу українського народу Олена Теліга.

2.  Моральний заповіт поетеси у вірші «Сучасникам».

3.  Патріотичні мотиви поезій «Радість», «Пломінний день».

4.  Особливості світобачення Олени Теліги.

 

ДЖЕРЕЛОЗНАВЧА  БАЗА

Матеріали підручників

1.  Мовчан Р. В., Ковалів Ю. І., С. 34–35.

Додаткові джерела

1.     Історія української літератури XX століття: У 2 кн. / За ред. В. Г. Дончика. – К., 1998. – Кн. 2.
2.     Донцов Д. Поетка вогняних меж // Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. – К., 1994. – Кн. 2.
3.     Ковалів Ю. Олена Теліга // Слово і час. – 1991. – № 6.
4.     Мушинка М. Невідома антологія Олени Теліги // Слово і час. – 1992. № 7.

Інтернет-джерела

1.     http://www.ukrlib.com.ua/bio/printout.php?id=316

2.     http://www.ukrlit.vn.ua/author/teliga.html

3.     http://uk.wikipedia.org/wiki/Теліга_Олена_Іванівна

ЗАВДАННЯ

 1.     Опрацювати матеріали до теми.
2.     Скласти хронологічну таблицю.
3.     Вивчити напам’ять одну із поезій Олени Теліги.
4.     Проаналізувати вірші «Сучасникам», «Радість», «Пломінний день» за планом.
5.     Знайти інформацію про діяльність поетеси у «Празькій школі».
6.     Підготувати реферат / презентацію – за бажанням студента.

 ЗАПИТАННЯ  ДЛЯ  САМОКОНТРОЛЮ

1.     Де і коли народилася Олена Теліга? Яке дівоче прізвище поетеси?
2.     За яких умов родина Олени Іванівни переїздить до Києва?
3.     В яких країнах перебувала в еміграції Олена Теліга?
4.     Якою діяльністю займалася поетеса в складі ОУН?
5.     З якими авторами вона підтримувала приятельські стосунки?
6.     Назвіть збірки творів Олени Теліги.
7.     Як ви вважаєте, чому поетеса не змогла видати жодної книги за життя?
8.     Розкажіть про причини смерті Олени Теліги.
9.     Визначте ідею вірша «Сучасникам».
10.   Розкрийте провідні мотиви поезій «Радість», «Пломінний день».


 

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ОПРАЦЮВАННЯ

 

1.  Лицар духу українського народу Олена Теліга

 

Олена Іванівна Теліга (Шовгенова або Шовгеніва) – українська поетеса, літературний критик, діяч української культури.

Народилась 21 липня 1906 в Іллінському під Москвою в інтелігентній, напівбілоруській-напівукраїнській родині: мати – дочка православного священика; батько Іван Опанасович Шовгенів – знаний фахівець, гідротехнік-практик. Коли дівчинці було п’ять років, Шовгенови переїхали до Петербурга.

3 1918 року родина мешкає в Києві. У Києві Олена вчиться в жіночій гімназії Дучинської; вивчає українську мову поряд з російською, німецькою, французькою. Вивчає і такі дисципліни як Закон Божий, російська граматика, історія, арифметика, географія, чистопис, малювання та креслення; проте на основі віднайдених оцінок юної Олени тих років, можна сказати, що вчилася посередньо. Зі згортанням приватної освіти та вказівкою, що, всі діти повинні навчатися в єдиних трудових звичайних школах, Олена потрапляє до саме такої.

Батько, урядовець УНР, разом зі старшим сином у 1920 році опинилися в еміграції в Чехословаччині. Навесні 1922 року матері Олени разом дочкою та сином Сергієм вдається вибратися з радянської України спочатку в Польщу, а в липні 1922 року оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині, де на той час ректором Української господарської академії був її чоловік. Саме в Чехії Олена спочатку отримує «матуру» – атестат, а потім закінчує історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Тут вона знайомиться зі своїм вірним другом Михайлом Телігою, одружується з ним – з ним згодом і піде на розстріл. Саме в Чехії відбувається її становлення як поетки, публіциста-літературознавця.

З вибухом Другої світової війни Олена Теліга перебувала в Польщі – ще з 1929 року жила тут, коли у Варшаві померла її мати. Тоді ж настали злигодні та нестатки: іноді їй доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре – і навіть манекенницею, але потім вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів. Проте тяжіння до Києва жило в її душі постійно: «трагічний» Київ чекав її – і вона не сподіваючися, що на неї чатує небезпека, вирушила разом із Уласом Самчуком і кількома друзями до міста юності.

У грудні 1939 року в Кракові Олена Теліга запізналася з Олегом Ольжичем (Кандибою): тоді ж вступила в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), де тісно співпрацювала з ним у культурно-освітній референтурі. 22 жовтня 1941 р. на автомашині через Святошин та Брест-Литовське шосе вона мчить Києвом і щемить її серце поблизу КПІ і тих місць, які вона колись залишила.

У Києві Олена Теліга організовує Спілку українських письменників, відкриває пункт харчування для своїх соратників, співпрацює з редакцією «Українського слова» Івана Рогача, що знаходилась на Бульварно-Кудрявській вулиці, видає тижневик літератури і мистецтва «Літаври».

В останньому листі з міста Києва вона напише: «…Ми йшли вчора ввечері коло засніженого університету, самі білі і замерзли так, що устами не можна було поворухнути, з холодного приміщення Спілки до холодного дому… Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна».

Зi слів очевидців дізнаємося, що жила О. Теліга в Києві «в якомусь провулку, в старому двоповерховому будинку, її помешкання було на першому поверсі. Вікна з усіх кімнат виходили на подвір’я. Господинею була похилого віку бабуся… На двох стінах – суцільні картини, портрети й ікони. Дуже багато словників – українських, російських, чеських…»

У київський період серед найближчих співробітників О. Ольжича та О. Теліги були Іван Рогач, Орест і Анна Чемеринські, Іван Кошик, Михайло Теліга.

Після арешту редакції «Українського слова» О. Теліга не брала до уваги постанов німецької влади: ігнорувала вказівки німців зухвало і принципово. 7 лютого 1942 р. почалися арешти. Друзі її попереджали, що гестапо готує засідку на вул. Трьохсвятительській, де розміщувалася Спілка; проте знала, на що йде, тікати не збиралася. У приватній розмові з М. Михалевичем уперто підкреслила: «Ще раз із Києва на еміграцію не поїду! Не можу…»

Це був її свідомий вибір, це був її шлях, який вона гідно пройшла до останнього подиху. Олена пішла на стовідсоткову загибель, з нею пішов і її Михайло. Під час арешту він назвався письменником, щоб бути разом з нею.

В київському гестапо Олена Теліга перебувала у камері №34. Тоді ж відбулася її зустріч із сестрою Лесі Українки, з якою вона обмовилася кількома фразами. На сірому гестапівському мурі залишила вона свій останній автограф: угорі намальовано тризуб і напис – «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку було розстріляно в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.

За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після), «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977), «Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича» (1994), збірник «О краю мій» (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася.

2.  Моральний заповіт поетеси у вірші «Сучасникам»

Сучасникам

«Не треба слів! Хай буде тільки діло!

Його роби – спокійний і суворий,

Не плутай душу у горіння тіла,

Сховай свій біль. Зломи раптовий порив».

Але для мене – у святім союзі:

Душа і тіло, щастя з гострим болем.

Мій біль бринить, зате коли сміюся,

то сміх мій рветься джерелом на волю!

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

А може, в цьому й є моя сміливість:

Палити серце в хуртовині сніжній,

Купати душу у холодній зливі.

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, – я тверда й сувора.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

 

КОМЕНТАР. Лірична героїня вірша О. Теліги – сувора й спокійна, зі стоїчним характером. Вона живе повнокровним життям, у якому переплелися радість і горе, сміх і біль. Вона щедра, і що віддає – не міряє. її серце загартоване в «хуртовині сніжній», «у холодній зливі», вона поважає більше діло, ніж слово – тверде, безкомпромісне, вірне, незрадливе.

3.  Патріотичні мотиви поезій «Радість», «Пломінний день»

Радість

Ой, не знаю, що то за причина –

Переходжу обережно вулицю,

І весь час до мене радість тулиться,

Як безжурний вітрогон-xлопчина.

До міського руху ми не звикли,

А хлопчина рветься, як метелиця,

Ніби поле перед нами стелиться,

Ніби зникли авта й мотоцикли.

І сама я на ногах не встою,

Пролітаю між людьми похмурими,

Козачка вдаряю попід мурами –

Бо хлопчина не дає спокою!

КОМЕНТАР. Лірична героїня поезії сповнена життєвого оптимізму, радості життя. У ній ніби живе «вітрогон-хлопчина», що не встоїть на місці, не дає зупинитися. Він не зважає на жвавий міський рух, йому потрібні простір, широке поле для діяльності. Тому не йде, а пролітає, і «похмурі люди» тільки підкреслюють радість, щастя героїні, її прагнення до дії.

Пломінний день

День прозорий мерехтить, мов пломінь,

І душа моя горить сьогодні.

Хочу жити, аж життя не зломить,

Рватись вгору чи летіть в безодню.

Хоч людей довкола так багато,

Та ніхто з них кроку не зупинить,

Якщо кинути в рухливий натовп

Найгостріше слово – Україна.

І тому росте, росте прокляття!

Всі пориви запального квітня

Неможливо в дійсність перелляти,

На землі байдуже-непривітній.

Хочу крикнуть в далечінь безкраю

І когось на допомогу кликать,

Бо душа моя сьогодні грає

І рушає на шляхи великі.

Хай мій клич зірветься у високість

І, мов прапор в сонці, затріпоче,

Хай кружляє, мов невтомний сокіл,

І зриває рідних і охочих!

Все чекаю на гарячий подих, –

Геній людський чи лише випадок, –

Щоб застиглі і покірні води

Забурлили водоспадом.

І коли закрутить непогода

І мене підхопить, мов піщину,

Хай несуть мене бурхливі води

Від пориву до самого чину!

КОМЕНТАР. Лірична героїня поезії (яка зливається з образом автора) має глибокі патріотичні почуття. її найбільша гордість і найбільший біль – Україна. Навколо так багато байдужих людей, і це тривожить, викликає протест. Героїні хочеться розбудити цих байдужих, відчути «гарячий подих,» однодумців і діяти, рушати «на шляхи великі», бурлити «водоспадом», щоб «найгостріше слово – Україна» стало найлагіднішим, наймирнішим.

План аналізу ліричного твору

1.     Назва поезії.
2.     Назва збірки, циклу, до якої / якого належить твір.
3.     Рік і причини написання.
4.     Настрої та емоції, що викликала поезія.
5.     Лірика / жанр.
6.     Тема твору.
7.     Форма вірша. Композиційні особливості.
8.     Характеристика ліричного героя.
9.     Художні засоби.
10.   Рими та римування.
11.    Віршовий розмір.
12.   Ідея поетичного твору.

4. Особливості світобачення Олени Теліги

 У поезії О. Теліги вловлюється спільність мотивів і якась інтонаційна спорідненість із творами західноукраїнського поета Б. Кравціва, що також друкувався у «Віснику». Йдеться насамперед про неоромантичний пафос його в’язничних сонетів і строф, рух почуттів і настроїв ліричного героя – від болю, розпачу до готовності все пережити і радіти життю, чекання громів і блискавок як вісників оновлення й очищення.

І. Качуровський у статті «Вісниківство і російська поезія» свого часу обстоював думку про тісний зв’язок російської поезії «срібного віку» та вісниківців.

Добре володіючи чеською та німецькою мовами та вільно читаючи французькою, знаючи польську, О. Теліга, звичайно ж, зачитувалася й зарубіжними авторами. Вона дуже любила Р. Тагора, захоплювалася повістями Г. Запольської та Г. Зудермана, поезією Й. С. Махара, Читала, Р. М. Рільке і Ш. Бодлера, Т. Мана й М. Унамуно, Т. Карлейля тощо. Знала англо-саксонську та скандинавську літератури. Їй подобалися юні герої, що спочатку енергійно боронять честь школи або спортивної команди, а згодом самовіддано захищають інтереси цілої нації; ніжні і водночас мужні героїні Дж. Лондона, Р. Кіплінга, Дж. Ґолсуорсі, Дж. Лока, К. Гамсуна та Г. Ібсена. Здається, молода поетка прагнула познайомитися насамперед із творами тих зарубіжних письменників, якими зачитувалися старші “пражани”, і саме під їх впливом формувалося певний час коло її читання.

Провідні мотиви творчості

  • готовність продовжувати боротьбу за українську державність;
  • відчуженість рідної землі;
  • патріотичне прозріння;
  • мотив “бездомності;
  • краса української природи;
  • заперечення спокійного життя, обмеженого лише колом особистих проблем;
  • неминучість смерті;
  • мотиви туги, самотності;
  • створення власного сценічного образу;
  • зв’язок поета і суспільства;
  • прагнення переповнити кожну мить життя;
  • кохання як стан душі та місце кохання в житті людей, що присвятили себе борот  емігрантське життя.

Напишіть відгук

Fill in your details below or click an icon to log in:

WordPress.com Logo

You are commenting using your WordPress.com account. Log Out / Змінити )

Twitter picture

You are commenting using your Twitter account. Log Out / Змінити )

Facebook photo

You are commenting using your Facebook account. Log Out / Змінити )

Google+ photo

You are commenting using your Google+ account. Log Out / Змінити )

Connecting to %s

Follow

Get every new post delivered to your Inbox.

%d блогерам подобається це: